Газета "Слободской край"

Початку діяльності найстарішого та найкрупнішого у Харкові та Україні спортивного клубу "Металіст" не передувала пишна презентація. Тоді взагалі обходились без них. І чіткої дати "самого початку" також не існувало. Спорт проник на ХПЗ непомітно. Однак те, що в перші роки радянської влади починалось тут все з футболу, однозначно. На примітивних самодіяльних майданчиках пустирів Петінки боролись цілком не схожі за своїм ігровим почерком - "дикі" команди, так або інакше зв'язані з ХПЗ.

На місці колишнього кладовища, за нинішньою східною трибуною "Металіста", свою ігрову галявину обладнали гравці легендарного "Штурму", який не знав поразки і виростив цілу плеяду гравців збірної Союзу 20-30-х років. І хоча багато з них трудились на ХПЗ, навряд чи саме "Штурм" можна вважати прабатьком нинішнього "Металіста". У першому досить чітко проведеному чемпіонаті міста 1922 року, де "Штурм" не знав собі рівних у групі "А", в групі "В" змагались ще дві команди - "Металіст", що представляв профспілки металістів, і ХПЗ "Паровозник", яку і можна вважати справжньою попередницею команди малишевців.

Вона стрімко набирала сил. Газета "Вісті", розповідаючи в одному із своїх вересневих номерів 1924 року про матч футболістів ХПЗ із збірною Закавказзя, який завершився з рахунком 1:1, підкреслила, що "команда ХПЗ - повністю робітнича, прогресує з кожним матчем і є однією з кращих у Харкові". Нібито доводячи правомірність цих слів, кращого форварда заводської команди Костянтина Уса в 1925 році включили до складу легендарної збірної Харкова, якій першій в українському футболі довелося відкривати вікно в Європу, проводити тривале турне по Німеччині.

У збірних міста та України не раз виступав терміст ХПЗ Андрій Пономаренко, батько найпопулярнішого у післявоєнні роки на стадіонах країни форварда Петра Пономаренка, тепер заслуженого тренера України, який очолює футбольну школу донецького "Шахтаря". Та справжньою зіркою заводської команди і всього харківського футболу був чудовий голкіпер та комсомольський вожак Олександр Бабкін, який виріс у заводській школі ФЗН і який кілька років захищав ворота збірної СРСР, виступав у багатьох міжнародних матчах.

Показово, що на ХПЗ першими в місті і в Україні у надзвичайно складні для країни роки взялись за будівництво свого робітничого стадіону. Ось як лаконічно розповів у своєму травневому номері за 1925 рік про початок будівництва український журнал "Вісник фізичної культури":

"Вирує праця на місці майбутнього стадіону "Металіст" на Плеханівській вулиці. Всю площу вже розплановано. Працює трактор, рихлячи грунт. Сотні робітників, швидко працюючи лопатами, вже начорно намітили місце футбольного поля, бігової доріжки, велотреку, трибун. Плани грандіозні. Багато коштів треба і побудувати швидко. До 1-го липня, мабуть, всі основні роботи буде зроблено, а до зими, певно, побудоване і спеціальне зимове приміщення для клубу".

І все це - через якісь три роки після громадянської війни, коли всюди панувала розруха, люди жили надголодь, зростала злочинність. Дещо раніше, у березневому номері, в огляді, підготовленому майбутнім заслуженим майстром спорту С.Павловим, журнал відкрив завісу і над джерелами фінансування будови. Розповідаючи про життєдіяльність "Спортгуртка ХПЗ" - прабатька відродженого тепер спортклубу "Металіст" Сергій Миколайович пише: "Спілка "Металіст", яка витрачає великі кошти на побудову стадіону, могла б, здавалось, виділити невелику суму і для обладнання зимового приміщення. Прийде літо, і робота гуртків дуже розшириться: гандбол, футбол, легка атлетика - всі ці види вже знайомі молоді ХПЗ".

Нам, звичайно, залишається лише заздрити небаченим темпам і величезному ентузіазму тих років, однак як би там не було, а 12 вересня 1926 року )"Вісник фізичної культури" повідомив про це у своєму жовтневому номері) відбулося урочисте відкриття ще, щоправда, не зовсім добудованого "Металіста".

"Харківські металісти святкували відкриття свого нового стадіону, - писав журнал, - який є кращим в Україні. В результаті напруженої роботи виріс грандіозний стадіон, де всі робітники Петінки, і в першу чергу металісти, зможуть тепер знайти розумні розваги, відпочинок і зміцнити своє здоров'я.

Понад 8 тисяч глядачів зібрались на відкриття, і серед них зарубіжні гості: делегації англійських гірників та голландської молоді. За звуком спортивної сирени на стадіон виходить понад 500 фізкультурників - металістів".

Після вітань розпочалась спортивна програма, де металісти наочно показали різнобічність своєї роботи. Після масових вільних рухів було проведено біг на 60, 100 та естафету 4х400 метрів, де 2-й команді "Металіста" вдалось встановити нове всеукраїнське досягнення. Дуже цікаво пройшло перетягування канату, яке привернуло увагу глядачів. На зміну потім прийшли велосипедисти, показавши для початку на треку (у післявоєнні роки він припинив своє існування. - Авт.) дуже хороші результати. День закінчився футбольним матчем "Металіст" (Харків) - "Дніпропетровськ" (збірна) - результат 2:2.

На перших порах стадіон заводу ім. Малишева, який потім кілька разів змінював і вигляд, і назву, встигли оснастити лише західною трибуною. Потім, у 30-ті роки, з'явились східна та невелика південна. Всі вони у воєнні роки були зруйновані. Лише у 50-ті роки на "Дзержинці", який розширив за рахунок полотна треку кількість посадочних місць, встигли залікувати рани, завдані війною, і сюди із стадіону "Динамо" перемістилися матчі чемпіонату Радянського Союзу з футболу. У 60-ті роки, прагнучи вмістити якомога більше глядачів, які бажали їх подивитися, була споруджена земляна північна трибуна, що зайняла місце інформаційної вежі. Вже у 80-ті роки північна трибуна зазнала докорінної реконструкції, піднявшись до рівня західної, вмістивши під собою спортивний готель та тренувальні зали. Було розпочато реконструкцію і південної трибуни, повністю реконструйовано систему освітлення, ігрове поле обладнали електропідігрівом.