Газета "Слободской край"

Михайло Іванович Фоменко, безперечно, добре відомий прихильникам футболу. Однак перерахування титулів, якими він володіє, переконаний, викликає у справжніх уболівальників гостру ностальгію - Чемпіон СРСР, володар Кубка СРСР, Кубка кубків, Суперкубка. Словом, то був справжній тріумф українського футболу, до чого М.І.Фоменко має безпосереднє відношення.

Ставши тренером, Михайло Іванович працював з кількома командами, практично завжди починаючи з нуля. І, як правило, завжди досягав позитивних результатів. Щоправда, ще жодного разу через причини, які від нього не залежали, не пожинав найвищих плодів нелегкої тренерської роботи. Так що, судячи з усього, це у М.І.Фоменка ще попереду. Він став головним тренером "Металіста" в досить складні часи. "Де-юре" команда існувала, а "де-факто" - у спортивному плані це була група гравців, яких зібрали разом за пару тижнів до початку чемпіонату. Отже, про футбол, "Металіст", перспективи і сьогоднішні проблеми команди - розмова нашого кореспондента із заслуженим майстром спорту, головним тренером харківського "Металіста" Михайлом Івановичем Фоменко.

Наша зустріч відбулася наступного дня після матчу 12-го туру, в якому "Металіст" виграв у макіївського "Шахтаря" - 3:2. Тому перше, про що я попросив Михайла Івановича, поділитися своїми враженнями від гри, суддівства.

- Що стосується останнього, - почав він, - то, на мою думку, рефері повинен був показати кілька жовтих карток гравцям "Шахтаря", які в першому таймі провокували його на призначення пенальті у наші ворота. Цього не відбулося, і саме це стало причиною того, що у другому таймі він все ж таки піддався на провокації, призначивши перший 11-метровий у ситуації, коли ніякого порушення правил не було. Що стосується нашої команди, в атаці ми вигляділи краще суперника, але говорити, що це те, що потрібно, - немає поки що підстав. І в нападі, і в середній ланці, і в обороні проблем вистачає. На грі "Металіста" позначилося також те, що футболісти ще не відновили форму від тих навантажень, що ми їм запропонували в 10-денну перерву, викликану неучастю команди в розиграші Кубка України.

- Ви стали біля керма команди, яку в такій ситуації може, по-перше, очолити людина дуже смілива, а по-друге, дуже впевнена у своїх силах. Які найголовніші завдання ставите перед собою?

- Коли створюється команда, а з "Металістом" саме така ситуація, проблем вистачає. По-перше, в ній було багато гравців, які не відповідали вимогам першої ліги. Навіть на тренуваннях не витримували того темпу, який їм пропонувався. Довелося починати з реконструкції гри в усіх ланках, з селекції. До закінчення першого кола необхідно стабілізувати склад і постаратися набрати якомога більше очок. І коли мене запитують зараз - влаштовує мене той чи інший гравець, відповідаю, що про це можна буде говорити через півтора-два місяці, коли футболісти звикнуть до тих навантажень і вимог, які їм пред'являємо. Лише після цього буде зрозуміло, хто є хто.

- Чи ймовірна поява в "Металісті" досвідчених гравців?

- Хороший гравець - він значних грошей потребує. І якщо проблема з фінансуванням буде вирішена позитивно, а я впевнений, що так воно і станеться, - то чому б ні? Так у всьому світі робиться. Зараз же робимо ставку на вихованців харківського футболу - в команді вже з'явилися кілька новачків. А взагалі-то, я не прибічник того, щоб матеріальний бік справи протиставлявся, скажімо, патріотичним почуттям. Переконаний, людина повинна думати, у першу чергу, про свою родину, а потім - переносити це почуття на клуб, місто, державу, якщо, звичайно, вони теж турбуються про тебе, як і ти про них.

- Кажуть, ви не підписали контракт з "Металістом"?

- Вважаю, для тренера - це не обов'язково. Цим мене не заставиш працювати, тут потрібна інша мотивація. Що стосується зобов'язань, що ним передбачаються, то що з того? Раніше у мене був контракт з іншим клубом. Працював, начебто, непогано, але стосовно мене він не виконувався. У В.Шаличева, якого я запросив до себе в команду помічником, теж був контракт з "Таврією". Сімферопольці тоді грали непогано, динамівців Києва обігрували. Але йому "Таврія" залишилася винна. І нічого, нікому це не цікаво. Так що не в контракті сенс, повірте мені.

- А чому ви зупинили свій вибір саме на "Металісті"? Адже після того, як вас "пішли" з ЦСКА-"Борисфен", заманливих пропозицій щодо працевлаштування вистачало.

- Так, пропозиції були. У тому числі й від зарубіжних клубів. Але хтось же повинен бути небайдужим до українського футболу? "Металіст" мені подобався - 3-4 роки тому він був хорошою, перспективною і молодою командою. Але, певно, мало хто ним цікавився, крім тренерів. А цього зараз недостатньо. Взагалі, я от проаналізував історію приватних футбольних клубів за п'ять років. Був шепетівський "Темп" - де він зараз? А рівненський "Верес", той же ЦСКА-"Борисфен"? Що з ними зараз? А взяти київське "Динамо" - віддали футбол на відкуп приватній особі! І що?

- Поки що можна стверджувати - нічого...

- Головний висновок, який зробив з цього аналізу, - футбол не можна віддавати у приватні руки. Поки що без підтримки державних структур нічого путнього з цього не вийде. Що стосується мого вибору, я погодився очолити "Металіст" з кількох причин. Мені імпонує те, що глава облдержадміністрації О.Дьомін, керівники Харкова поставили собі за мету відродити харківський футбол, вивести його на те високе місце в країні, яке він по праву заслуговує. І завдання ставляться перед командою відповідні. Навіть не лідерство у першій - вихід на чільні позиції у вищий лізі. По-друге я знаю, що президент футбольного клубу "Металіст" Валерій Михайлович Бугай - людина слова. Все це мене переконало. Я погодився, хоча, чесно кажучи, страшнувато було повернутися у "перший клас", як тренеру знову все починати з нуля. Проте досвід такий у мене, слава Богу, є.

- Михайле Івановичу, в одному із своїх інтерв'ю ви зазначили, що люди, які дають гроші на футбол, не надто поважають тренерів, які мають власну точку зору. А ви з якої, так би мовити, категорії?

- А чому я не залишився працювати у київському "Динамо"?

- У "Динамо", ЦСКА-"Борисфен"? З останньою командою ви дуже вдало працювали, з першої вивели фактично на вершину вищої ліги.

- Що стосується ЦСКА-"Борисфен", то тут суто матеріальний бік справи. Просто у власника клубу виникли фінансові труднощі. Він був змушений переступити через мене, як через тренера, вирішивши продати команду "Інтергазу".

- З важким серцем йшли, зізнайтеся, адже самому довелося створювати колектив?

- Звичайно, все так просто не минається. Тренер, створюючи команду, розплачується за це своїм здоров'ям, адже все це - робота на нервах. А в "Динамо", там зовсім інше було. Як можна було працювати, коли тобі кажуть: на гру треба ставити ось такий склад, з тим - треба розмовляти так, з іншим по іншому. Одному платити - стільки, другому - стільки. Для чого взагалі у такій ситуації потрібний тренер? Адже втрачається індивідуальність, якщо тобі пропонують робити саме так, як їм хочеться, і ні на йоту інакше. У такій ситуації ці люди самі повинні управляти цим процесом.

- Певно, що так.

- Саме це я їм і сказав.

- Того, що в "Металісті" може повторитися те, що було в "Динамо", не побоюєтеся?

- В житті, як кажуть, стопроцентної гарантії ніколи немає. Люди мудрі стверджують, що історія завжди повторюється. Що стосується "Металіста", твердо обіцяно, що в мої тренерські справи ніхто втручатися не буде (так, до речі, було в "Борисфені").

Що стосується рівня футболу, він підвищуватиметься лише тоді, коли буде створено державну програму розвитку футболу, щоб люди могли серйозно ним займатися. А бажаючих це робити, повірте, дуже багато. Тих же спонсорів. Але і з ними не повинна бути гра в одні ворота - їхні. Вони теж повинні бути зацікавлені отримати певні пільги, зменшення податків, тощо. І поки все це не буде вирішено, становище у футболі кардинально не зміниться. Комусь, можливо, така ситуація і на руку, знаєте, є люди, які прагнуть ловити рибку в каламутній воді.

- Поспілкувавшись з болільниками, прийшов до висновку, що вони з радістю сприйняли ваш прихід у "Металіст", пов'язують з цим відродження харківського футболу. І, як я зрозумів, багато хто з них ходить "на Фоменка".

- Гадаю, вони не просто задоволені моїм приходом у "Металіст", призначенням головним тренером. Вони, переконаний, скучили за класним футболом, за тими командами, які бачили на стадіоні 3-4 роки тому, - кращими командами країни. Адже Харків завжди був футбольним містом. Зараз дуже багато вихованців місцевого футболу грають у провідних командах України, Росії, зарубіжних клубах. Візьміть С.Кандаурова, Р.Пеца. Крім того, думаю, болільники добре розуміють, що одній людині з "низів" футбольної ієрархії (а тренер, на мою думку, до них і відноситься) неможливо підняти "Металіст". Він сам нічого не зробить. У цьому повинні бути також зацікавлені ті люди, які фінансують футбол. І всі разом вони повинні працювати на це. Ось тоді і буде результат.

- Створенні спостережної ради, до складу якої увійшли О.Дьомін, інші керівники області й міста, вселяє надію?

- Дай Бог, щоб так воно було і надалі. Хоча я не думаю, що така серйозна людина, як Олег Олексійович Дьомін - голова облдержадміністрації, займеться проблемами харківського футболу два-три місяці, а потім кине. Сподіваюся, що такий інтерес - всерйоз і надовго.

- Михайле Івановичу, який етап вашої тренерської роботи вважаєте для себе найкращим?

- Як тренер, задоволений кожним етапом своєї діяльності. Задоволений тим, що закінчив Вищу школу тренерів у Москві, тим що 4-ри роки пропрацював з дублем київського "Динамо", вигравав перші місця. Потім самостійна робота у чернігівській "Десні"... Із задоволенням працював в Ірані, Гвінеї. Не сумую за тим, що з нуля довелось починати з сумським "Автомобілістом" - за два роки - 6-7 місця у першій лізі, а у команди не було ні бази, ні стадіону, ні клубу. Потім була робота більш високого рівня у Києві, де за короткий час вдалося створити прекрасну нову команду, яка вигравала у "Барселони" - суперкоманди, яку очолював Кройф. Вдалося підняти з середнячка першої ліги і "Борисфен", перед яким можна було ставити найвищі завдання - як в чемпіонаті, так і в розиграші кубка. І ось так сталося, що життя знову треба розпочинати...

- ... з Харкова. А ви корінний сумчанин?

- Так, до 1969 року я жив і працював у Сумах, грав у "Спартаку", команді класу "Б". З 1970 по 1971 - у "Зорі", а потім - Київ.

- "Зірковий", як кажуть, час. Це був дійсно тріумф українського футболу.

- Так, тоді була хороша команда.

- А у вас є, до речі, ідеал тренера?

- Конкретно - ні. Скоріше за все, збірний образ. Бо ідеальних тренерів не буває.

- А Валерій Васильович Лобановський?

- Теж не ідеальний тренер. Щось у нього подобається, щось - ні, адже у кожної людини є позитивні й негативні риси.

- Що ж, повернемося до реалій сьогодення. Ви бачили, на чому приїхав на гру з "Металістом" макіївський "Шахтар" - автобус "Посейдон", "Тайота"...

- Прекрасно, і, гадаю, цьому слід заздрити "світлою" заздрістю, що у людей є можливість екіпірувати команду, возити її на такому транспорті. Думаю, що так буде і у нас, в "Металісті". А болільникам хочу сказати, це також думка і президента ФК Валерія Михайловича Бугая, щоб вони запаслися терпінням, приходили на стадіон і підтримували команду не лише в часи перемог, а й під час невдач, щоб команда відчувала небайдуже ставлення до неї болільників, їхнє вболівання за долю улюбленого клуба.