Перемога завжди приємна. Коли ж вона стає результатом вдалої, натхненої гри, що приносить насолоду як глядачам, так і самим футболістам, радість від неї подвійна. Ця перемога «Металіста» над армійцями з Ростова-на-Дону була п’ятою в чемпіонаті. Але ні в чотирьох попередніх матчах, коли наші земляки також перемагали, ні в решті зустрічей, коли футбольна фортуна залишалась нейтральною чи поверталася до суперника, наша команда не демонструвала такої змістовної, організованої, просто красивої гри. Як ніколи, цього разу харківські вболівальники чекали гола у ворота суперника – адже він мав стати логічним завершенням гострих і небезпечних атак «Металіста» протягом усього матчу.

Проаналізуємо ще раз цю, безперечно, найкращу гру харківської команди в сезоні і спробуємо зробити деякі висновки. По-перше, зміни у складі. Коли команда вийшла на поле, їх було навіть важко помітити – просто замість Лінке грав Кузнецов. Від першого ми вже зачекалися справжньої гри, а другий давно пересидів у перспективних. Та, як з'ясувалося, справа не в тому, хто кого замінив, а в тому, яке місце зайняв Кузнецов на полі. І як це вплинуло на гру інших футболістів.

Останнім часом роль лідера в організації командних дій відводиться Якубовському. Це гравець технічний, він чудово бачить поле, вміє зробити вчасну передачу, влучно пробити по воротах. Та йому не вистачає швидкісної витривалості. Він багато сил у попередніх матчах витрачав на човникові рейди від свого штрафного майданчика до протилежного, щоб встигати в атаці, і в обороні. Тому частенько в середині поля господарювали суперника, і чи не єдиним «засобом зв’язку» між захистом і атакою харківської команди були високі навісні передачі.

Зовсім інакше «розташував свої редути» «Металіст» у зустрічі з футболістами Ростова-на-Дону. Кузнецов став робити все те, що раніше робив Якубовський і що заважало йому розкрити повністю свої диспетчерські здібності. І той, немов скинувши з плечей важкий тягар, розігрався у середині поля. І одразу все стало на свої місця. Захопивши «центральний плацдарм» для наступу, «Металіст» розправив і крила своїх атак. Особливо небезпечно діяли на флангах Медвідь, Крамаренко, Мотуз і Сусло. Їхні проходи і прострільні передачі розхитали оборону, і якби Бондаренко, Братчиков, Крамаренко були вправнішими, рахунок міг би зростати з такою ж швидкістю, як і у грі армійців із «Спартаком»– тільки цього разу вже не на їхню користь. Але…

Здається, реалізація гольових ситуацій стає для харківських футболістів проблемою, що не розв’язується. Тому й перший тайм, такий щедрий на гострі атакуючі ходи «Металіста», закінчився безрезультатно. Гості ж на чолі зі своїм лідером Андрєєвим були зайняті в основному стримуванням наступального пориву харків’ян.

По-друге, перед «Металістом» не раз виникала й проблема другого тайму. Всіх цікавило, а чи вистачить сил у команди цього разу? Вистачило. І перш за все знову ж таки завдяки активній грі в середині поля. Ще один наш молодий півзахисник Олександр Іванов, який замінив у другому таймі Братчикова, вдало вписався в ігровий почерк команди. Він зумів перемістити акцент атак харків’ян з лівого на правий фланг. І саме після його спільного з Мотузом проходу по флангу останній зробив вивірену передачу вздовж воріт, і Тарасову, який щойно з'явився на полі замість Крамаренка, тільки й залишалося підставити ногу. Цей гол і став переможним.

Кілька слів хотілось би сказати про автора гола, молодого нападаючого Тарасова. Безперечно, у нього є бомбардирські якості. Відчуває він гольові ситуації, вміє поставити крапку в атаці. Але все це проявляється не так часто, як того хотілося б. Частіше помітна інша, негативна сторона гри Тарасова. Невміння, а іноді і не бажання молодого гравця вести гостру боротьбу із захисниками за м’яч, пасивність при зароджені атак суперника, запізніла реакція на передачі партнерів, а головне – не відчувається старання у боротьбі за місце в основному складі команди.