…Спочатку здавалось, що «Металіст» сповнений рішучості повністю реабілітувати себе в очах прихильників за чотири попередніх безбарвно проведених зустрічі, в яких зумів набрати усього одне очко. Харків’яни багато пересувалися по полю, охоче грали в пас, шукаючи слабкі місця в обороні гостей. Ці місця досить швидко й виявились – на флангах. Саме звідти почалась атака господарів, яку завершив ударом у штангу Лінке, з протилежного флангу майстерну передачу на ворота зробив Каплун, але Ткаченко промахнувся по м'ячу, перебуваючи вже перед порожніми воротами.

Та надалі господарі чомусь відмовились від флангових атак і намагались пробитися до воріт суперника виключно через центр. Часом у штрафному майданчику гостей збирались ледве не всі польові гравці, м’яч відчайдушно жахався цієї «кучі малої» і летів куди завгодно, окрім цілі. Не багато винахідливіше діяли в організації атак і бакинці, яким за весь матч вдалося створити усього два гострих моменти біля воріт Сивухи, та й ті не стільки за рахунок якихось красивих комбінацій, скільки завдяки індивідуальним зусиллям півзахисника Ігоря Пономарьова, який був, безумовно, найпомітніший на полі в цій грі.

Тривалий час глядачі терпляче ставились до біганини і штовханини, яку їм пропонували замість футболу гравці, потім терпець увірвався і вони зустрічали обурливими свистом кожну чергову похибку футболістів, нарешті, вони остаточно втратили віру в те, що зможуть побачити сьогодні на полі те, заради чого прийшли на стадіон, – жагу боротьби і перемоги, підкріплену натхненною грою, – і почали залишати трибуни. Деякі з них так і не побачили останню атаку «Металіста», і те, як досвідчений Крамаренко незграбно відбив м’яч перед собою після удару Тарасова і вже не зміг перешкодити Лінке вколотити його з лінії воріт у сітку. Але повертатись глядачі не стали. Затримавшись на мить, вони поспішали до виходу.