ПОТОЧНЯК Ростислав. Народився 26. 01. 1948 р. у Винниках.

Зріст 181 см, вага 76 кг.

Вихованець львівського футболу.

Перший тренер Богдан Маркевич.

Захисник.

Кар’єра в «Карпатах» - 1966/77 рр.

Дебютував 12 травня 1966 р. у матчі проти харківського «Авангарду».

Зіграв 338 матчів, забив 6 голів.

За «Металіст» (Харків) у 1978/83 рр. – 234 матчі.

У кубкових матчах за обидва клуби відіграв - 55 матчів.

Виступав за СКА (Львів) (юнацька команда).

Майстер спорту СРСР з 1968 р.

Володар кубка СРСР 1969 р.

Працював завучем СДЮШОР «Карпати» 1987/88 рр.

У 1989/90 рр. - тренер, а у 1991 р. - головний тренер «Карпат».

У 2000/01 рр. тренував «Карпати-4».

У 2002/03 рр. – «Карпати-2».

В роках 1984/86 - граючий тренер «Нафтовика» (Долина).

Закінчив Львівський політехнічний та інститут фізичної культури.

 

Игры за клуб:

ЧЕМПИОНАТ СССР: 234

1978 Вторая лига, 2 зона - 45

1979 Первая лига - 37

1980 Первая лига - 45

1981 Первая лига - 42

1982 Высшая лига - 34

1983 Высшая лига - 31

КУБОК СССР: 24

 

Ростислав Поточняк: "Футбол – моє життя, мій біль"

 

Є категорія людей, котрим ще до народження приготовано місце під сонцем. Такі люди, як правило, не думають про те, ким бути у майбутньому, вони якщо не все, то багато всього знають і можуть. Про таких говорять: «Талант від Бога!», «Перлина!», «Людина на властивому місці». Одним із цієї плеяди щасливчиків можна вважати Майстра спорту СРСР Ростислава Поточняка, який із раннього дитинства обрав для себе футбол.

Про цю чудову людину, відомого футболіста і тренера, без перебільшення, можна писати книгу із серії «Життя прекрасних людей». Він багато пережив і випробував. Про те, з ким його зводила доля і які роздавала йому аванси, можна створити фільм, сюжетом якого захоплювались би прихильники серіалів. Але фанатизму (у доброму розумінні цього слова) та відданості Ростика футболу можна позаздрити.

Нема потреби представляти Поточняка любителям «гри мільйонів». Усі чудово пам’ятають його як футболіста і тренера. Велика частина його життя тісно пов’язана з футболом. Його першими футбольними полями були просторі винниківські галявини і стадіони Львівщини, на яких Богдан Маркевич збирав місцеву молодь і вчив хлоп’ят найдоступнішому виду спорту.

Юнацькі роки Ростик провів за книжками і з м’ячем. До речі, шкіряна куля стала для нього приятелем, з яким не розлучався ні вдень, ні під час сну. Це і є справжня хлоп’яча любов! Не зважаючи на молодий вік, Поточняк швидко став зрілим футболістом. Виступав дуже вдало і надійно. Складалося враження, що футбольне поле створене саме для нього і є його рідною домівкою.

У 1965 році талант майбутньої зірки у складі юнацької команди львівського СКА зауважили карпатівські керманичі - Сергій Коршунов і Микола Дементьєв, завдяки яким сімнадцятирічний гравець переступив поріг футбольного клубу «Карпати». А з весни наступного року форвард (на цій позиції розпочинав кар’єру) миттєво вписався до складу молодої команди і став міцною підпорою «зелено-білих» на наступні 10 років.

- Мій перший тренер в “Карпатах” – Микола Дементьєв, брав мене як нападника, наступний - Євген Лемешко, перевів у півзахист, Василь Васильєв перевів у захист, а Ернест Юст дозволив вести гру так, як я її відчував. Ці фахівці, справді, могли у молодому футболістові розгледіти найкращі риси», - згадує Ростислав Мирославович.

Уболівальникам із стажем Поточняк запам’ятався надійним оборонцем і впевненим у власні сили спортсменом. В «Карпатах» він діяв на місці ліберо, з незмінним третім номером на футболці. Та, незважаючи на це, наш герой не забував про свою пристрасть до атаки. Свідченням цьому - шість м’ячів-автографів у воротах суперників.

Повчання від Поточняка

Від захисника вимагається дотримуватися чотирьох правил. Перше – вдало зіграти на випередженні. Друге – «накривати» нападника під час прийому ним м’яча. Третє – не впадати у крайнощі. Четверте – вміло читати хід подій на полі та точно в ноги віддати м’яча партнеру. Останній захисник, інакше кажучи ліберо, повинен страхувати своїх колег з оборони. У футболі треба багато бігати, а ще більше думати. Робити усе необхідно спокійно і без метушні.

Про тренерів

Тренери повинні мати у гравців команди авторитет і повагу. В свою чергу, ні Лемешко, ні Юст не дозволяли собі критикувати чи обзивати гравців за помилки у присутності сторонніх. Вони розуміли футболістів і завжди знаходили з нами спільну мову. ову.

Власний приклад

Пригадую один епізод із харківського періоду. Граємо в Тбілісі проти «Динамо». Грузини, гарячі джигіти, несуться в атаку. Вітя Сусло просить: «Будь ближче біля мене - тут Гуцаєв». Каплун з протилежного боку кричить: «Ти куди побіг? Біля мене – Месі!». А в середині – Шенгелія. От і страхуй, коли суперник «розриває» оборону по всій ширині поля. Але нічого. З кожної ситуації є вихід. Головне, щоб голова думала.

А ще Лемешко не терпів, коли крайній захисник супроводжував атакуючого до карного майданчика і дозволяв супернику віддати пас. В такому випадку Євген Пилипович казав: «Краще б ти за ним не біг. Адже ти посприяв загостренню ситуації біля наших воріт»…

Особисте від Поточняка

- Сильний спортсмен повинен бути всесторонньо розвинутий.

- Успіхи – перемога у кубку СРСР 1969 р. та вихід «Карпат» до вищої ліги 1970 р.

- Найбільший карпатівський «горбиль» - Янош Габовда, який із найскладніших ситуацій знаходив вихід.

- Був свідком гри бразильців-чемпіонів світу в Братиславі у 1968 р.

- У 1971 р. разом із Геннадієм Лихачовим і Остапом Савкою виступав за київське «Динамо», яке робило турне по Австрії.

- Знайомився з володарями КЄЧ Ейсебіу та його колегами з лісабонської «Бенфіки», а також з міланцями Ріверою й Альбертозі.

- Брав участь у турне по Бразилії у складі збірної СРСР, де його партнерами були Грещак, Cоснихін, Веремеєв, Трошкін, Матвієнко, Решко та інші видатні майстри радянського футболу.

- Віце-чемпіон Європи серед молодіжних команд у 1972 р.

- В «Карпатах» колеги називали його «чорний», а в Харкові Євген Лемешко звертався не інакше, як «Марчело».

Цікавий факт у футбольній біографії Поточняка:

Дебютний матч він зіграв проти харківського «Авангарду», а перший гол провів у ворота того ж харківського клубу, який уже називався «Металіст». Пройшовши бойове хрещення харків’янами, у 1978 р. доля звела львівського хлопця із слобожанським клубом на чергові шість років. В обох клубах вважався не замінимим футболістом. Як в «Карпатах» так і в «Металісті» Поточняк окрім радості зазнав і кількох розчарувань: карпатівська невдача у фінальній пульці 1968 р., єврокубкова поразка від румунської «Стяуа» і прощання з клубом у 1977 р. Харківська - поразка у кубку СРСР 1983 р.

 

За сімнадцять років кар’єри футболіста Поточняк захищав кольори двох клубів: львівських «Карпат» і харківського «Металіста». У його послужному списку 572 матчі у чемпіонатах СРСР та кубкових матчах - 55 ігор, олімпійська збірна СРСР – 5 матчів та 7 поєдинків за молодіжну серед українських футболістів. Разом – 639 ігор (що є рекордом серед українських футболістів!)

Наверх