Легендарный вратарь Харьковского ХПЗ 1928-1934 гг - Бабкин Александр Иванович

Родился 9 ноября (22 ноября по новому стилю) 1906 г.
Выступал в командах Харьковского паровозостроительного завода (ХПЗ) (1928 - 1934) и "Локомотив" Харьков (1936 - 1937). За сборную СССР сыграл в 5 неофициальных матчах.
 

Кому из любителей футбола, болельщиков с "довоенным стажем" не известно имя популярного харьковского вратаря Александра Бабкина? В тридцатые годы этот замечательный голкипер много лет подряд удерживал лавры "всесоюзного вратаря" - с лёгкой руки газетчиков эта "марка" надолго пристала к А.Бабкину, - не раз с блеском стоял он в воротах сборной страны на зарубежных стадионах.

Бабкин в сб.СССР

Сын потомственного слесаря с ХПЗ и сам слесарь, Александр Бабкин имел множество поклонников у себя на Плехановской и на самом ХПЗ. Правда, и на заводе, и во всём районе ничуть не меньше, чем вратаря, футболиста А.Бабкина знали как признанного комсомольского вожака. А в большой спорт, в ворота сборной СССР в 1930 году он пришёл, работая уже первым секретарём Октябрьского райкома комсомола.

Бабкин в ХПЗ 1934

Удивительная задушевность пропагандиста в Сашином характере тонко переплетались с деловой настойчивостью, твёрдостью истинного пролетария, и в молодой, ещё только что начавшей выходить на международную арену футбольной сборной Страны Советов эти качества были как нельзя кстати. Кумиром всех игроков сборной Александр был не только потому, что умел "мёртво" брать самые коварные мячи. Знал этот широкоплечий стройный парень с упрямым лбом, какие слова нужно говорить в трудную минуту. Подсказать умел и пристыдить, если этого требовалось. Вот почему, рассказывая в своей книге"Большой футбол" об одном из первых матчей сборной СССР с национальной сборной Турции, Андрей Старостин назвал главу "Триумф Бабкина". Да, на кипящем страстями стадионе Анкары А.Бабкин творил чудеса. Турки отлично видели это и решили любым путём вывести его из игры. Но когда избитый и перевязанный вратарь из Харькова снова занял своё место в воротах, проигрывавшая 1:2 сборная СССР обрела второе дыхание. Завершая турне, она и в этом матче добилась победы 3:2!

На заводских площадках получил А.Бабкин своё начальное физкультурное образование. Лёгкая атлетика, гимнастика, акробатика. В те годы считалось, что спортсмен должен всем заниматься... Став случайно в ворота во время тренировки гандболистов, А.Бабкин неожиданно для всех продемонстрировал великолепную реакцию. Было это в знаменитом 1924 году. Но почему-то гандбол оказался не по душе 18-летнему слесарю. В футбол А.Бабкин пришёл куда позже. Играл за 4-ю, 3-ю, 2-ю команды ХПЗ и только в 1928 году занял, наконец, место в первой команде завода, попал в сборную города, где ему довелось заменить легендарного Романа Норова.

В составе сборной СССР А.Бабкин дебютировал во время турне по скандинавским странам, и газеты не скупились на похвалы, отмечая отвагу и изящное мастерство харьковчанина. Не раз защищал А.Бабкин ворота сборной Украины, и футбольная его карьера оборвалась лишь в июне 1941 года...

Вот уже более 30 лет судьба коммуниста с 1930 года Александра Ивановича Бабкина тесно связана с коллективом завода "Серп и молот". Уговаривали его, правда, не раз идти на тренерскую работу, но душа металлиста взяла своё, К металлу тянулись руки, не мог он жить без привычных заводских забот, деловой оживлённости цехов, Работал слесарем, мастером, учил приходящую на завод смену. В годы войны вместе с заводом эвакуировался, трудился на самых важных участках. Каждый день шагает Александр Иванович на завод. Он давно уже заслужил право на пенсию, отдых, но дома так и не смог усидеть. В бюро эксплуатации заводского ОТК А.И.Бабкин - один из опытнейших контролёров. Неспокойная душа комсомольца тридцатых годов, выдержка спортсменов и опыт потомственного металлиста - верные помощники ветерана в этом деле.

Г.Юрьев. газ."Машиностроитель" з-да им.Малышева. 1961 год.



ВСЕСОЮЗНИЙ ВОРОТАР! «Тріумф Бабкіна» — так названо один із розділів популярної книги заслуженого майстра спорту А. Старостіна «Великий футбол». Описуючи захоплюючі перипетії історичного турне збірної СРСР в Туреччину (1932 рік), Андрій Петрович з особливою теплотою розповідає про голкіпера-харків'янина О. Бабкіна. Пишноволосий, симпатичний воротар мимоволі став головним героєм тих запеклих матчів. Але не тільки за бездоганну, сміливу гру, а ще й за веселу вдачу Сашкові якось відразу дісталась приємна роль загального улюбленця команди, її кумира. І не тільки гравців нашої збірної.

«Його ім'я відразу стало відоме усім радянським прихильникам футболу, — розповідав про Бабкіна Микола Старостін («Воротар»), — тим більше, що три наступні зустрічі у Туреччині ми виграли значною мірою за його допомогою». Так, це був справжній тріумф 26-річного голкіпера, але не менш яскравих, хвилюючих спортивних епізодів, чудово зіграних матчів і у складі збірної СРСР, і під прапорами менш відомих команд, у насиченій біографії О. Бабкіна було чимало.

У родині потомственого слюсаря ХПЗ І. Бабкіна дітей було семеро. Середньому з них, Сашкові, в 1917-у виповнилося одинадцять. А ще через рік батько повів його із собою на завод. «Читати, писати, хлопче, ти якось уже вмієш, треба й до справжнього діла звикати». 12-річного Сашка прийняли учнем до конторщика тендерного цеху. Хлопець роздавав пайок: хліб та цукор на вісім десятків робітників. Пайкою одержував першу свою зарплату й сам. Час був важкий, і Сашко, допомагаючи сім'ї, після роботи ходив ще до сусідньої пекарні на приробітки. Топив піч, допомагав місити тісто. А у 1921-у, коли міцніше стала на ноги молода Радянська влада, і на ХПЗ було відкрито школу ФЗН, допитливого підлітка одним із перших зарахували туди навчатися на слюсаря. Поки що він, худорлявий, швидкий якесь уявлення про спорт мав тільки з ганяння саморобного м'яча. А тут, у ФЗН, йому вперше разом з однокашниками пощастило побувати на справжньому спорт майданчику ХПЗ, де В. А. Вацек — один із фундаторів фізкультурного колективу паровозобудівників — навчав майбутніх робітників справжньої фізкультурної грамоти. Відбувалося це, мабуть, з деяким запізненням, але Володимир Августович все одно старанно узявся налагоджувати цілеспрямований фізичний розвиток робітничої зміни. Це він у 1924-у вперше привів Сашка на гандбольний майданчик.

«Чому я відразу став до воріт?» — Олександр Іванович на моє запитання відповідає з лукавою посмішкою. — Мабуть, інтуїція покликала мене на це неспокійне місце». Ну, а далі вже все йшло якось автоматично. Правда, прискорити спортивний розвиток Сашкові допомогли, одержані, як то кажуть, ще з молоком матері блискавична реакція та надзвичайна стрибучість. От і став він гандбольним воротарем.

А як же футбол? Коли О. Бабкін став до воріт великих? Сталося це зовсім не так швидко. Починаючи вже розбиратися у тому, що ж воно таке спорт, 19-річний слюсар ХПЗ у футбол поки що грав тільки за свою Порохову вулицю, і робив він це, аби не дуже відставати від спортивної моди, бо м'яч тоді ганяли усі його ровесники. У матчах «диких» команд Сашка знали як форварда, бо він зовсім непогано вмів атакувати. До четвертої команди ХПЗ Бабкіна покликали теж на «вакансію» правого інсайда. Та якось у критичній ситуації довелося йому замінити травмованого голкіпера своєї команди. Отак і почалося. Товариші відразу побачили, що новачок значно впевненіше та кваліфікованіше захищає ворота. Та все ж «чистим» воротарем Сашко став тільки наступного року, коли його взяли до третьої команди заводу.

Отже поступово, але впевнено починав складний шлях до свого визнання майбутній страж воріт команди країни.

Ще один сезон — у складі другої заводської збірної, і тільки в 1928 році одержав Бабкін таке довгождане право виступати за першу команду рідного ХПЗ. Пішли тоді по місту чутки і про те, що братимуть Сашка і до збірної Харкова, підстраховуючи самого Романа Норова.

Стрімкі темпи тих бурхливих, сповнених романтикою творення років, примушували всюди — в заводських цехах, на ланах, будовах, у громадському житті та спорті знаходити найбільш енергійних та талановитих. Газети щодня розповідали про нові досягнення у праці та спорті, і Бабкін теж намагався бути попереду. Ударником його названо було в цеху, комсомольці ХПЗ обрали Сашка до своєї організації. На футбольних майданчиках його ім'я теж ставало все популярнішим. І ось влітку 1930-го на смарагдовому полі московського стадіону «Динамо» 24-річний харків'янин вперше захищав ворота збірної команди профспілок країни, яку екзаменували особливо грізні на той час столичні динамівці.

Можливо, саме московська зустріч і виявилася «зоряним часом» для Бабкіна. Цьому сприяла одна незвичайна подія: за кілька днів до неї Олександра як одного з кращих робітників ХПЗ прийняли до лав ВКП(б). Тож настрій у нього був святковий, піднесений, що додавало сил, посилювало вміння. Здивував він і глядачів, і футбольних фахівців. Той щасливий матч впевнено відкрив для Бабкіна шлях до збірної СРСР. Незабаром у її складі Олександр виїхав у перше своє закордонне турне по країнах Скандинавії. Вже одне те, що тепер він виступав пліч-о-пліч із такими уславленими майстрами, ям М. Бутусов, брати Старостіни, С. Ільїн, Е. Єлисєєв, О. Штрауб, мимоволі загострювало почуття відповідальності. А коли разом з ним у футболках збірної на поле виходили і «свої», харківські зірки: І. Привалов, Я. Алфьоров, І. Кладько, відразу з'являлася впевненість, звичний спокій, сміливість.

З футболістами Туреччини, яких на європейській арені багато хто у ті роки відверто побоювався, Бабкіну вперше довелося грати в 1931 році, На тільки-но відкритому, найбільшому тоді на Україні динамівському стадіоні столиці республіки Харкова збірна міста під рясним дощем перемогла експансивних гостей, забивши їм два голи (суддею, до речі, був арбітр із Туреччини). Але то ж вдома, де, як кажуть, і стіни допомагають. А як воно буде там, на чужій землі? До збірної у 1932-у Бабкіна викликали раптово, телеграмою як запасного. Першим номером мав бути В, Гранаткін. Та вже не початку першої ж зустрічі москвич пропустив два м'ячі. «Тоді я, капітан команди, – писав М, Старостін, – дав знак Бабкіну вступити в гру, замінивши Гранаткіна. Зізнаюся, йшов на це з глибоким хвилюванням. Невдовзі ми скоротили розрив у рахунку, на що турки відповіли шаленим штурмом. Та саме тоді харків'янин показав себе: гольові моменти він ліквідовував невимушено й майстерно».

О. Бабкіну ще не раз доводилося виступати у формі нашої збірної. А за рідний ХПЗ та за збірну міста він грав до 1935 року, потім деякий час за харківський «Локомотив», брав участь і в історичному триденному кубковому двобої залізничників з ленінградським «Динамо» у 1936 році. Йому запропонували піти на керівну фізкультурну роботу, та руки й серце потомственого металіста знову покликали Олександра Івановича на завод. З 1938-го він працював на «Серпі і молоті». З ним за завданням партії виїхав у 1941-у до Саратова. Вчив вправлятися з верстатами учорашніх школярів, домогосподарок, випускав боєприпаси. Інколи грав і в футбол.

Додому повернувся в 1944 році. Відбудовував зруйновані цехи «Серпа й молота», монтував, налагоджував обладнання, освоював випуск перших дизелів. Вільний час провадив тільки на стадіоні (він і зараз його не забуває), тренував команду свого механічного цеху МС-1. На пенсію Олександр Іванович не поспішає. Перейшов тільки у службу ВТК, зайнявся пошуками причин браку, боротьбою за якість двигунів. Витримка та загартованість «всесоюзного воротаря», енергія та наполегливість комсомольця 30-х років, чесність та воля комуніста з багаторічним стажем завжди були йому надійними помічниками.

Ю. ГРОТ.




Наверх


© 2009-2023 E.Argunov, V.Biloshenko