Газета "Слободской край"

Навіть у довоєнні роки футболісти ХПЗ далеко не завжди виступали на зеленому полі під своєю справжньою назвою. Наприкінці 30-х років завод майже повністю переключився на оборонку, його "прописали" до "закритого" спорттовариства "Зеніт". Так стала називатися і його футбольна команда, а з нею і стадіон.

У перші післявоєнні роки, прагнучи ще більше затаємничити всіх, хто працював на оборону, "Зеніт" розбили на кілька більш вузьких спорттовариств, малишевців "прописали" до спорттовариства "Дзержинець", ім'ям якого назвали і стадіон, і команду. Ера цього спорттовариства завершилась у 1956 році, коли у спорттовариствах профспілок сталося принципове укрупнення. Відтоді команда, як і стадіон, отримали назву "Авангард", що протрималася майже півтора десятиліття.

Під прапором "Авангарду" малишевці вперше увійшли у світ великого футболу, а під керівництвом заслуженого тренера СРСР Олександра Пономарьова, який прийняв команду у 1960 році, в 1961 вони добились рекордного для харківського футболу результату, посівши 6-е місце серед 22-х команд в чемпіонаті Союзу. Під маркою ХПЗ та "Зеніт" команда виступала лише у внутрішніх - українських та міських чемпіонатах, добиваючись незначних успіхів.

У першості міста 1939 року, де призи у п'яти групах сперечалися 32-і команди, а ігри проходили у два кола, "Зеніт-ХПЗ" завоював 3-є місце у весняному колі вслід за "Локомотивом" та "Здоров'ям". Паровозобудівників тоді готували до ігор Костянтин Демченко, який став у післявоєнні роки одним із найпопулярніших арбітрів Союзу, та Микола Соколов. До 1941 року в команді ХПЗ ім. Комінтерну виросла група перспективних молодих гравців - Дмитро Алімов, Микола Усиков, Федір Дашков (з 1947 по 1951 р.р. виступав у складі київського "Динамо"), які входили і в збірну міста. 25-го травня на великому спортивному святі, що проходило на "Зеніті", окрасою програми став матч господарів з командою майстрів "Сільмаш", в якому ХПЗ здобув переконливу перемогу - 3:0.

У перші післявоєнні роки "Дзержинець", що виступав у другій групі першості Союзу і очолив Костянтин Маркович Ус, став своєрідною кузнею кадрів для команди майстрів "Локомотива", що представляла наше місто у вищому ешелоні. В рядах заводської команди для неї виховали таких чудових майстрів, як Георгій Борзенко, Микола Уграїцький, Сергій Чижов, Олександр Азаров, Олександр Браховецький, Володимир Работягов, Олександр Бакуменко. З 1950 року вже на "Дзержинці", а не на "Динамо" проходили календарні матчі чемпіонату.

Славу "кубкової" команди футболісти заводу імені Малишева завоювали уже в наші дні, але спроби боротися за престижні трофеї команда робила і в довоєнні роки. Хоча навряд чи їх можна назвати успішними. В 1938 році вони вперше стартували в Кубку України і серед 20-и команд харківської зони, граючи під прапором "Зеніту", перемогли у першому турі земляків з "Металіста" - 4:1. Та на наступному етапі нищівної поразки паровозобудівникам завдав "Локомотив" - 3:0, ворота якого майстерно захищав один з колишніх гравців команди ХПЗ Олександр Бабкін.

У 1939 році 14 команд, в числі яких був і "Зеніт" вперше розіграли Кубок Харкова. Знову стартував "Зеніт" в Кубку України, та лаврів там і цього разу не здобув. Лише в 1960 році, отримавши статус клубу вищого ешелону малишевці відновили свої кубкові спроби, не надаючи їм, щоправда, поки що серйозного значення. Навіть в 1/16 Кубка СРСР, вийшовши на поле далеко не в кращому складі, вони поступилися в Уфі місцевому "Будівельнику" - 2:4. В 1961 році "Авангард", здається, був настроєний більш рішуче. Він вперто боровся в 1/16 фіналу з тбіліським "Динамо", та знову вибув із боротьби, програвши - 1:2.

Трохи вище піднялись наші земляки кубковими сходинками в 1962 році. В 1/16 фіналу вони лише в додатковий час вирвали перемогу у челябінського "Локомотива" - 2:1, а в 1/8 фіналу знов-таки у додатковий час програли донецькому "Шахтарю" - 0:1, який завоював тоді вдруге підряд Кубок СРСР. В 1963 році авангардівці, що помітно ослабли, майже без боротьби програли в 1/16 фіналу ризькій "Даугаві", яка зуміла забити у харківські ворота три м'ячі.

У травні 1970 року "Металіст", який дебютував у першій лізі, в 1/16 фіналу зустрівся з володарем Кубка СРСР 1968 року московським "Торпедо". Гра в Харкові, на якій в наших рядах були: О.Савченко, В.Гунько, В.Аристов, І.Матвієнко, М.Коновалов (А.Панов), В.Зайцев, В.Пестриков (А.Майборода), О.Борисенко, Є.Несміян, О.Кафаджі та Б.Панков, завершилась безрезультатно - 0:0. 12 травня в Москві повторну зустріч виграло "Торпедо" - 1:0.

У березні 1972 року в 1/16 фіналу "Металіст" приймав на своєму полі бронзових призерів чемпіонату Союзу - 71 року, динамівців Тбілісі. Гра проходила з перевагою харків'ян, але лише на 78-й хвилині дебютант "Металіста" А.Ігнатенко відкрив рахунок. А через 4-и хвилини, прагнувши перервати прострільну передачу швидкого О.Борисенка, грузинський захисник зрізав м'яч у власні ворота - 2:0. Щоправда у повторній зустрічі тбілісці легко взяли реванш - 4:1.

Все це певною мірою було розминкою, пошуком, репетицією до головних подій. А перші серйозні успіхи "Металіста" на кубковій ниві, безсумнівно, слід зв'язувати з ім'ям заслуженого тренера України Євгена Пилиповича Лемешка, який очолив його у 1976 році. Він зумів вивести харківський клуб із другої ліги у вищу. А свій кубковий характер команда по справжньому зуміла показати в розиграші 1981 року.

Вже у лютневому турнірі в Єревані "Металіст" зламав опір московських торпедівців - єдиний гол забив В.Лінке. М'яч Ю.Цимбалюка вирішив на користь малишевців і долю матчу з одеським СКА. "Хек-трик" зробив Ю.Цимбалюк у зустрічі з волгоградським "Ротором", де четвертий м'яч забив О.Довбій. І навіть поступившись у рівній боротьбі "Арарату" - 1:2, харків'яни посіли у підгрупі перше місце. Успішно витримали вони потім і 120-хвилинну перевірку в 1/8 фіналу з московським "Локомотивом" на незвичному синтетичному газоні московського палацу спорту "Олімпійський", коли після чотирьох нічийних таймів - 2:2, краще пробили післяматчеві пенальті - 5:2.

21-го березня на своєму полі вихованці Є.Лемешка провели чвертьфінальну зустріч з динамівцями Мінська. Безперечно, кращим у харків'ян був Олександр Довбій, який постійно загрожував воротам гостей. Та єдиний м'яч у мінські ворота в додатковій 30-звилинці забив головою С.Берников. Вперше в своїй історії харківська команда вийшла у півфінал Кубка Союзу.

"37 тисяч вмістив цього дня стадіон "Металіст", а заявок було 150 тисяч, - писав "Советский спорт" у звіті про півфінальну гру з московським "Спартаком" (27 квітня). - Харків'яни не повинні ображатися на гравців "Металіста", які багато зробили для того, щоб подолати відомого суперника. Вони мали перевагу, починаючи з середини першого тайму. Щоправда, і в основний, і в додатковий час господарі так і не використали чимало вигідних ситуацій біля спартаківських воріт. Гірше пробили вони і 11-метрові. Однак Ю.Сивуха, С.Берников, В.Крячко, Р.Поточняк, С.Сопешко, О.Косолапов, Л.Ткаченко, Г.Дегтярьов, О.Горбик, Л.Сааков, С.Малько, Н.Бачіашвілі, О.Довбій та Ю.Цимбалюк, які грали у півфінальному матчі, здобули право на присвоєння звання майстра спорту СРСР.

А от у розиграшу Кубка-82, в якому взяли участь лише 40 команд, "Металіст" тільки на старті розгромив 20 лютого у Сумгаїті київських армійців - 4:0. Однак в Баку земляки виступили не кращім своїм складом і в 1/8 фіналу пробитися не змогли. Втім невдача не вибила команду з рівноваги, і наступного року, перемігши послідовно таких відомих суперників, як "Кайрат" Алма-Ата, "Арарат" Єреван, "Торпедо" Кутаїсі та ЦСКА, "Металіст" вперше в своїй історії здобув право грати у фіналі Кубка Союзу і лише там з мінімальним рахунком поступився "Шахтарю" з Донецька - 0:1. Всі п'ять кубкових матчів без замін провели Ю.Сивуха, Р.Поточняк і В.Камарзаєв. У 5-и зустрічах брали участь В.Каплун, О.Бойко, В.Лінке, В.Сусло, Л.Сааков та С.Берников.

У кубкових турнірах 1984 та 1985 років нездоланою для "Металіста" перепоною на шляху до фіналу ставало московське "Торпедо". А в 1986-му - "Нива" з Вінниці, яка переграла у себе вдома харків'ян в 1/16 фіналу з рахунком 2:0. Зате наступний рік став для наших земляків щасливим - вони вперше виграли Кубок СРСР з футболу. Про те, як це сталося, розповімо докладніше іншим разом.