У нинішньому сезоні київське «Динамо» нагадує лише бліду тінь тієї команди, яка була лідером нашого футболу в останнє двадцятиріччя. І хоча ті ж «Чорноморець», «Дніпро» та й до певної міри «Шахтар» грають зараз значно цікавіше киян, республіканське телебачення, мабуть, за звичкою, транслює в основному матчі за участі динамівців. Ось і недільного вечора в програмі УТ значилося єдина футбольна трансляція – саме з Києва. Якщо хтось із задоволенням і поспішав вчора до блакитних екранів, то насамперед прихильники харківського «Металіста».

Поспішали із задоволенням – лишилися розчарованими. Ось такий фінал. Ми вже звикли, що в останніх матчах за участі «Металіста» вирішальні м’ячі влітають у сітку воріт на заключних секундах гри. У матчах з «Нефтчі» і динамівцями Тбілісі ці голи принесли харків’янам по два очки. Вчора ж гол, проведений Буряком, коштував гостям очка, на яке вони небезпідставно розраховували. Однак саме практицизм і зіграв на цей раз з «Металістом» злий жарт. Звичайно, не признач на останніх хвилині суддя Кирил Доронін сумнівний пенальті у ворота харків’ян, і обрана ними тактика принесла б результат. Але що б було, коли той же Доронін у такій же двозначній ситуації у першому таймі не показав на 11-матрову позначку в штрафному майданчику киян? Або якщо він цілком справедливо ю покарав харків’ян пенальті ще на 56-й хвилині, коли той же Поточняк відверто збив з ніг у безпосередній близькості від воріт Дем’яненка? Тож чи варто всю провину за вчорашню поразку перекладати на арбітра? Може, краще критичним оком поглянути на власну гру?

Хоча сьогодні «Динамо» виглядає на футбольному полі відвертим середнячком, хоча у першому колі ніхто інший, як «Металіст», чисто переграв киян і здобув цілком заслужену перемогу – 2:0, на поле Республіканського стадіону харків’яни вийшли, надміру побоюючись суперника і, як наслідок, надміру дбали про свої ворота. Двом чистим форвардам динамівців Заварову і Євтушенку протидіяли 5(!) захисників «Металіста». І хоча по перших хвилинах гри було видно, що зміцнення потребували середня лінія команди і напад, наставники «Металіста» вже у середині тайму замінили захисника… захисником.

Між тим на той час гості вже майже впорались зі стартовим хвилюванням, в результаті якого Сивусі двічі довелось виручати команду, забравши м’яча спочатку в ногах у Євтушенка, а потім після майстерно пробитого Буряком штрафного удару. У середині тайму вже «Металіст» втратив дві можливості відкрити рахунок, коли з лінії воротарського майданчика Тарасов, а згодом Лінке головою не поцілили у прямокутник воріт. Тому й гол Берникова з пенальті виглядав логічним, хоча сам одинадцятиметровий сприймався неоднозначно. У ці хвилини згадалось, що і в матчі першого кола саме з пенальті той же Берников відкрив рахунок, і повірилось у можливість повторення пройденого.

Історія таки повторилась – історія минулорічного виступу «Металіста» у Києві. Тоді наші земляки також по перерві вели 1:0, але програли 1:2. Історія повинна чомусь вчити, але харків’яни не зробили з того матчу належних висновків. Вони знову спробували зіграти на утримання рахунку і знову поплатилися за це. Якщо якимсь воротам по перерві й загрожувала небезпека, то тільки тим, які захищав Сивуха. Кілька разів йому вдавалося захистити їх у безнадійних ситуаціях, одного разу (після удару Євтушенка) голкіпера виручила штанга, але перервати комбінацію Думанський – Безсонов він був безсилий, так само, як і узяти пробитий Буряком пенальті. Якщо після першого пропущеного м’яча харків’яни ще могли змінити тактику, але не схотіли, то після другого самого їх бажання було вже мало, оскільки вони навіть не встигли розпочати з центру поля, як пролунав фінальний свисток…